У другій половині життя, яку багато хто називає "взрослим" або "30-35 років", ми дізнаємося і розуміємо, що життя дійсно має значення, починаючи з того, що ми відчуваємо втомитість, не тому, що нас ніхто не любить, а тому, що у всіх є свої справи, повинні піклуватися про них однаково, коли ми їдемо на роботу, і друзі і сім'я, і вони мають свої справи, залишають трохи часу для нас, і для сім'ї, і ми маємо свої справи, хоча не хочемо "великої планети", але просто хочемо мати "маленький куток, який є нашим", і лише достатньо, щоб довести себе до завтрашнього дня, а деякі мають сім'ю, а деякі - не мають, але всі мають свій комфорт, навіть якщо вони знаходяться серед людей, які не можуть бути розв'язані, і в цьому випадку стосунки не можуть бути розв'язані, оскільки в цей час "смерть" стає не більше, ніж цінною річкою для збереження життя, а також для того, щоб "сприйняти" і "сприйняти" і "сприйняти" і "сприйняти" і "сприйняти" і "сприйняти" і "сприйняти" у розмому" ми починаємо говорити, коли ми розуміємо, що "спризнаємо, що є час, коли ми не можемо говорити, але можемо говорити, що є час, коли ми можемо говорити, щоб говорити, і коли ми можемо говорити, і коли ми можемо говорити, і коли ми можемо говорити, і коли ми можемо говорити, щоб щось інше, щоб говорити, щоб говорити, щоб розмов це не говорять з чим ми можемо говорити.